Педагогічне есе "Моє ім'я - Учитель"

Моє ім`я - Учитель

Людина народжується для щастя, людина повинна бути щасливою. Але як цього досягти? Наш український філософ Г. Сковорода писав: «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, працюєш з приємністю, ти щасливий!»  Я щаслива, тому що знайшла істину свого життя, своє покликання, ім‘я якого – Учитель.  Я здобула професію учителя початкових класів. Мій вибір – не випадкова знахідка, а постійний творчий пошук, інколи святковий, а іноді буденний, сповнений тривожних роздумів.  Ще з дитинства мріяла стати вчителем. Мабуть тому, що навчали мене справжні педагоги, які часточки своєї любові до дітей перелили і в моє серце. Недарма після закінчення  Луцького педагогічного училища з радістю розпочала свою учительську діяльність у своїй рідній школі, в селі Погулянка. Працювала і на заочному відділенні Луцького педагогічного інститу імені Лесі Українки здобувала вищу освіту.  Ось уже йде 29 рік моєї трудової діяльності. Але і досі не забуваю свій перший випуск, свої перші успіхи і невдачі, перші кроки мудрості, які черпала у цікавому шкільному житті.  Вважаю, що учитель - це не лише професія, це спосіб життя, стан душі. Це усвідомлення великої відповідальності перед суспільством, і, насамперед, перед кожною дитиною.  За партами у моєму класі сидять маленькі школярики – майбутнє України, у якому ми з вами будемо жити. Щодня на мене дивляться дитячі оченята, допитливі, цікаві, глибокі. Кожен день, кожен урок, кожну перерву біля мене діти, у яких незвичайний світ думок і переживань, різномаїття поглядів і думок; для мене – це веселкове суцвіття радості.  Безперечно, що бути справжнім учителем, треба любити те, чому навчаєш, і тих, кого навчаєш. Прагну, щоб мої уроки, заходи стали чудовою згадкою. Про казкове дитинство, допомогти моїм дітям відкрити вікно у великий світ.  В наш час учитель повинен бути мобільним, креативним, перебувати у професійному пошуку, одним словом – суперсучасним.  Також усвідомлюю сутність змін, які приносить новий час, аби підготувати маленьких українців до життя в нинішньому суспільстві.  Відчуваю: чим більше віддаю серце дітям, тим більше професійно зростаю сама.  Водночас розумію, що потрібно повсякчас працювати, освоювати нові технології, шукати ефективні засоби активізації навчального матеріалу.  І я учусь. Учусь постійно. Навчаю також своїх вихованців. Любити, створювати, працювати, плекати –  є моїми  життєвими планами.   Бачу себе тільки у співпраці з учнями: я і вони – ділові партнери, я – координатор цього процесу. Моя мрія - створити школу, яка б стала рідною домівкою для дитини, де поряд з думками вчителя рівноправне місце мали б дитячі мрії, фантазії, школу, в якій учні хотіли б вчитися.  Ось така у мене професія. Є у ній і радощі, і турботи, світлі дні і безсонні ночі. Але дитячі душі щодень зігрівають моє серце, яке ще більш наповнюється любов'ю, вірою, надією.