Чому я стала вчителем
Мабуть, кожна дівчинка в дитинстві, граючи в школу, мріяла стати вчителем.
Звісно, з роками бажання змінювалися, а разом із тим і омріяні професії. Тільки
моє бажання залишалося незмінним: неодмінно стати вчителькою. Я з дитинства
захоплювалася нашою першою вчителькою Асею Антонівною. Вона була для
мене взірцем, я в усьому хотіла бути схожою на неї, бо бачила, що вчителька не
лише навчає нас, а й живе нами, поділяючи радощі й смуток. На все життя
запам’яталася перша вчителька, її мудрий голос, тепла усмішка, лагідні очі.
Мабуть, саме тому я обрала цю професію.
Але неабияку роль у виборі професії відіграла і моя мама. Вона у мене за
фахом бібліотекар. А раніше теж працювала в школі піонервожатою. Ще зовсім
маленькою пам‘ятаю, як щовечора була з мамою на роботі в бібліотеці, а там
збиралось дуже багато дітей. Я сиділа на великому стільці і уважно слухала
кожне слово мами. А вона радила дітям: що прочитати, як поводитись,
розпитувала що сподобалось, а що засмутило в прочитаному творі. Після цього
мої ігри з подружками набували саме такого змісту. Я їх навчала, давала поради,
заставляла розповідати за малюнками, бо ще читати ми не вміли. Мама
організовувала і проводила багато виховних заходів в бібліотеці. Я, ще
трьохрічна дівчинка, уже хотіла виступати разом зі школярами. Пам‘ятаю наш
сільський клуб, якого вже двадцять років як немає. Мій тато був кіномеханіком і
всі сеанси я була з сестричкою в кінозалі. Пам‘ятаю велику сцену , куди мене ще
маленькою, ставили і просили декламувати вірші. Знала я їх багато, любила,
щоб мені аплодували, подобалось бути в центрі уваги.
Вчитель для мене і ,в моєму розумінні, завжди був на щабель вище від усіх
людей в селі. Можливо, мені просто повезло в житті, що навколо мене були такі
вчителі,
які бажали лише добра, віддавали тепло своєї душі, учили мене любити,
боротися, долати перешкоди й упевнено йти до мети. Я старалась вчитись на
відмінно, бо рахувала і знала, що вчитель повинен знати все на світі. Була
активною в житті школи, брала участь в різних конкурсах, змаганнях, була
головою правофлангової дружини школи, а потім і комсоргом. І, коли
закінчуючи 8 клас, ми всі писали про свої мрії, які хотіли б здійснити у своєму
житті, найперше, що в мене було – це стати вчителем початкових класів.
Зі своєю рідною школою я розлучалась тільки на чотири роки, коли навчалась в
Луцькому педагогічному училищі. Бо вищу освіту я здобувала вже на заочному
відділенні. І, зовсім юна, повернулась назад у свою рідну школу, де мої вчителі
стали колегами і наставниками. А, до речі, я ще й досі працюю з деякими своїми
вчителями.
Ось уже майже двадцять вісім років я працюю в школі. Це були різні роки:
пошуків і роздумів, розчарувань і коливань, відкриттів, які перевернули все моє
життя, протягом якого я навчаюсь. Навчаюсь увесь час, і мені це подобається.
Мені подобається дивитися на світ очима дітей, знаходити в цьому радість і
задоволення, постійно піклуватися про своїх учнів, нести за них
відповідальність.
Скільки учнів, яких я навчала, вже вийшли в доросле життя, скільки перевірено
зошитів, скільки хвилювань, безсонних ночей… Але в іншій професії я себе не
бачу. Вважаю, що вчитель - це навіть не професія, а стиль життя. Мені цікаво не
лише навчати дітей, а й виховувати в них любов до рідного краю, родини, вміння
працювати, самостійно приймати рішення, бути добрими, чесними, відвертими.
Моя мрія - створити школу, яка б стала рідною домівкою для дитини, де поряд
з думками вчителя рівноправне місце мали б дитячі мрії, фантазії, школу, в якій
учні хотіли б вчитися.
Летять у далечінь роки… Виросли й мої діти. Старша донечка вже мама.
Середня теж обрала професію вчителя, навчається в педагогічному університеті,
молодша ще мріє стати вчителем.
Яке велике щастя – бути потрібним людям, а особливо - дітям. Побачиш у
їхніх очах тривогу чи зажуру - поспішаєш допомогти й захистити від негод,
застерегти від необдуманих кроків.
Багато досягнуто, зроблено, віддано школі, дітям... Зрозуміла, що дуже люблю
своїх учнів. І це додає мені сили й наснаги.
І справді, учительська доля уквітчана любов‘ю до дітей.
Я вважаю, що вчитель – це моя стежина в цьому житті. Тільки в цій роботі я
бачу себе, і не уявляю, як можна жити не бачачи ясних дитячих очей, лагідних
усмішок, не радіти їхнім успіхам. Це і є моє покликання.
Немає коментарів:
Дописати коментар